Header Pic Header Pic
Header Pic
 
Header Pic
Header Pic  PfeilГоловна сторінка arrow Сторінки людської пам`яті
Header Pic
Header Pic
Головне меню
Головна сторінка
Структура
Керівництво
Графік прийому громадян
Графік виїзного прийому
Плани роботи
Колегії
Фінансова звітність
Виконання бюджету
Правила внутрішнього трудового розпорядку
Вакансії
Очищення влади
Спостережна комісія
Розвиток громадянського суспільства
Громадська рада
Доступ до інформації
Інвестиційні пропозиції
Регуляторна політика
Місцеве самоврядування
Місцеві вибори 2015
Місцеві вибори у ОТГ - 2016
Довідник телефонів
Районний сектор УДСНС інформує
Реагування на критику
Наші контакти
Пошук
Посилання
Розпорядження РДА
Нормативно - правові акти
Проекти
Центр надання адміністративних послуг
Адміністративні послуги
Структура та графік роботи ЦНАП
Попільнянщина
Історія Попільнянщини
Запрошуємо до співпраці
Галерея
Попільнянському району - 90 років
Голодомор 1932-33 рр.
Закон України “Про Голодомор 1932-33 рр."
Сторінки людської пам`яті
Свідчення очевидців
Попільнянщина пам’ятає ...
Перелік населених пунктів
Завантажити документ:

Сторінки людської пам`яті Надрукувати Надіслати електронною поштою
10.10.2008
РЕКВІЄМ
Страшним подіям Голодомору 1932-1933 років
на Попільнянщині  присвячую
Страшні часи жахливий будять спомин…
Через роки зринає невідомість…
Голодна смерть з занедбаних могил
Кричала круком із земних глибин…
Волали душі : « Люди, пом’яніть !
Простіться з нами – Бог бо ж не простить.
А ми ж не винні у цій наглій смерті.
По-людськи кожному хотілося умерти.
Не винні ми! Простіть нас! Пом’яніть!»
Серця чутливі з болем сприйняли
Плачі невтішні душ із давнини -
Тих душ, що голод витіснив із тіла…
Відтоді за могилою могила
Молитву чула і церковний спів.
… Заплакав ангел, що з небес злетів
З’єднати хрест , розчахнутий від болю.
З. ШКУРАТОВСЬКА
смт Попільня – с Лисівка
2007 рік

      СТОРІНКИ ЛЮДСЬКОЇ ПАМ”ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ ПОПІЛЬНЯНЩИНИ 1932-1933 РОКІВ 

  75 років тому голод забрав мільйони життів людей, котрі годували народ, були найпершими носіями української ментальності, волелюбного духу України. Не оминуло, це горе  і Попільнянський район. Як це було, скільки загинуло, наших земляків в ті страшні роки,  де вони захороненні, які їхні імена, прізвища,? Щоб відповісти на ці запитання в районі створено 34 ініціативні групи з  представників органів місцевого самоврядування, вчителів, працівників культури, які зібрали свідчення очевидців і старожилів. Минуле і сьогодні болить кожному, хто пам’ятає ту страшну сторінку життя. Ще на початку 90-х років, коли тільки починали говорити про голодомор як геноцид, жителька села Харліївки, 1920 року народження, Марія Григорівна Титорчук, відверто і без страху написала своє свідчення : „Нас,  дітей, голодного року, кидали в силосні ями мертвих, чи  ще не зовсім  мертвих... У мене померла мама з голоду, померли брат і сестра, і мене з ними забрали. І вкинули, разом з мертвими, в ту силосну яму. Йшов конюх, сусід. Захотів подивитися, скільки в яму за день накидали. Він упізнав мене, витяг і забрав до себе. Таким чином я вижила. Пишу і плачу, бо серце розривається”. Нині в районі встановлено місця 35 масових поховань жертв голодомору, на 20  з яких встановлено пам’ятники, пам’ятні знаки та поминальні православні хрести. Увіковічення цих скорботних місць продовжується. Жодне масове захоронення періоду голодомору 1932-33 років в  районі не повинно бути забутим нащадками. Багато згаяно часу, багато втрачено, але ми не запізнилися остаточно. На сьогодні   вдалося встановити імена, прізвища,  вуличні клички більше 4000 тисяч жителів району - жертв голодомору 1932 -1933 років. Найбільше прізвищ та імен вдалося встановити по селах : Єрчики - 358, Липках -302, Харліївці - 245, Саверцях і Парипсах по 238, Кривому - 218,  Сущанці - 213, Строкові -194. В більшості сіл району, за свідченнями очевидців, вдалося встановити лише приблизну  кількість померлих від голоду, що по району склало близько 14 тис. осіб. На жаль, у 12 населених пунктах, так і залишається за чорною завісою ця цифра.  То ж встановлення прізвищ, імен жертв голодомору  продовжується... В трьох населених пунктах району селищі Попільня, селах Андрушки та Сокільча не було тотального голодомору та страшних людських смертей, відсутні  масові захоронення. В Андрушках ситуацію спасав цукровий завод, в Сокільчі - утворена сільськогосподарська комуна „Чайка”, а селищі Попільня - залізнична станція. Про голод в районі свідчать і виявлені архівні документи. Так в зверненні керівників Київського облвиконкому до Голови Ради народних Комісарів УСРР Власа Чубаря з проханням надати продовольчу допомогу у зв’язку з голодом і довідкових матеріалах з цього приводу наводяться факти про випадки недоїдання в селах Попільнянського району - Липки, Мохначка, Лучин, Строків, Ставище, Попільня та дані про випадки людоїдства  (ЦДАГОУ: Ф. 1. – Оп.. 1.- Спр. 2189.- Арк.95-101.) В доповідній записці Наркомату охорони здоровя УРСР  до ЦК КП(б)У про стан здоровя населення зазначається, що в Попільнянському районі голодує 20000 чоловік.( ЦДАГОУ:  Ф.1. – Оп. 20. – Спр.6276. – Арк..1-7.) На „чорні дошки”  за рішенням партійних органів були занесені колгоспи „Маяк” з Паволочі, „Новий шлях” з Кривого, романівська сільськогосподарська артіль „13-річчя Жовтня”, Попільнянську МТС. Підтвердженням факту голодомору, є лист уродженця села Ходоркова  О.Діюка, що проживав у Ходоркові до 1944 року,  до Митрополита Іларіона (Огієнка) в Канаду (Торонто), датований 19 січня 1951 року  „...Тепер, дорогий земляче, про наш рідний край, нашу місцевість, де ми проводили своє дитинство. Роки 1929-1932 примусова колективізація, ліквідація заможних селян, ломка церков та арешти  священиків і заможних селян та їх висилка.. Весна 1933 року, масова смерть від голоду, вмирали і бувші заможні, і бідняки, брат братові, родич родичеві і друг другові ні чим не міг домогти, бо самі не мали. І поруч з тим на роботу в колгосп гонили, і туди ішли, бо там давали фунт хліба і трохи супу. В Ходоркові вмерло від голоду 30-35 % людей, до 1937 року тишина, а далі репресії. З Ходоркова взято по ночам , по моїх підрахунках 41 чоловік. Отже, дорогий брате земляче, я описав трохи наш край, особливо Ходорков, але що було в Ходоркові, то те саме і у Брусилові та по інших містах і селах...” І те, що через сім десятиліть завдяки невтомним по­шукам і справді громадянському подвижництву учених-дослідників, істориків, краєзнавців і просто чес­них українських патріотів постало перед сучасниками, примусило світ ще раз здригнутися. Бо за останніми даними, наведеними Президентом, за ро­ки колективізації з України було примусово вивезено понад 350 тисяч селян, зазнали переслідувань та ре­пресій майже 20 мільйонів українських хліборобів, і тільки упродовж 1932-1933 років загинуло від голоду майже 10 мільйонів наших співвітчизників. Не можна  обійти подій голоду в селі Новоселиця, які описують жителі села Павло Глушаниця в книзі „Війна без пострілів” та Леонід Михальченко в книзі „Лихоліття села Новоселиця”. Спогади Павла Глушаниці, наповнені перш за все фактами, у них дана повна статистика трагедії 1933 року в  Новоселиці. Уперше ці спогади були надруковані в 1953 році в Америці у відомій „Білій книзі про чорні справи Кремля”. „Це був голокост у моєму селі Новоселиці Попільнянського району Житомирської області. Я – свідок цих страшних днів, бо і сам переживав разом з цими людьми. Я написав про їхні страждання, щоб увесь світ прочитав про той злочин. Моє село було невелике, всього 360 родин. Після 1933 року залишилось в живих 195. 165 родин було повністю знищено, 101 родина померла тільки за 1933 рік, переважно це було у квітні, травні, червні. А в сусідньому селі Строкові, навіть, померлих не було кому збирати. Я у своєму селі ходив від хати до хати, розпитував кожного сусіда, який зостався живим після 1933 року, хто був його сусідом. Хто помер у 1933 році. Все це я записав на папері, і не тільки на папері, а й викарбував у себе в голові”. Було б не справедливо не згадати і про фільм „Війна без пострілів” знятий за книгою спогадів того ж Павла Глушаниці. Цей унікальний фільм створений у 1994 році кінорежисером Валентином Пивоваровим. У ньому не грають професійні актори, на екрані живі свідки, уже в роках, що пережили той страшний голод. Ця історія  одного села,  може бути перемножена на десятки тисяч українських сіл і хуторів. Хтось запитає: для чого, мовляв, ворушити історію ? Адже численні жертви тієї трагедії вже не повернеш, та й обвинувачення вже немає кому пред'явити. 

Відповідь на це дає  Президент: "Коли ми хочемо дбати про майбутнє, маємо перш за все подбати про власну історію. Там беремо те, що об'єд­нує, ідентифікує, робить нас мудрішими. Тільки та нація, яка шанує свої традиції, історію, яка здатна за­своювати її уроки, — зможе досягти єдності, кон­солідації, порозуміння".

 
< Попередня   Наступна >
Порядок надання житлових субсидій
Вони захищали Україну
Центр допомоги учасникам АТО
Випадкові фотографії
Річка
Річка
Відкриття пам’ятного знаку жертвам голодомору
Відкриття пам’ятного знаку жертвам голодомору
Відкриття пам’ятного знаку жертвам голодомору
Відкриття пам’ятного знаку жертвам голодомору
Курс валют НБУ
Курси валют на PROext
Погода в Попільні
Погода в Україні
Хто Online
Зараз на сайті: 2 гостей
Лічильник
Експорт новин

Header Pic
left unten
© 2008-2016 Попільнянська районна державна адміністрація. Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на www.popilnya-rda.gov.ua
right unten