День Соборності України — свято національного єднання
22.01.2018
Сьогодні Україна відзначає День Соборності — 99-ту річницю Акта злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки — знакову подію в історії національного державотворення. Для України, яка після закінчення Першої світової війни перебувала в епіцентрі геополітичного поділу світу, 22 січня 1919 року стало фактично початком нової ери у процесі формування нації.
 
Так склалося, що впродовж століть українці були позбавлені власної державності. Після більш як століття по ліквідації Гетьманщини територія України була поділена між двома імперіями — частина належала Російській, а частина — Австро-Угорській. України, як такої, просто не існувало на політичній мапі світу. Величезні історичні зміни, що відбулися на початку ХХ століття на Європейському континенті, зокрема події Першої світової війни, мали своїм наслідком і руйнування, здавалося б, непереможних імперій. Так, внаслідок розвалу Австро-Угорщини на західноукраїнських землях постала нова держава — Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР), а на східноукраїнських, після краху Російської імперії — Українська Народна Республіка (УНР).
 
22 січня 1918 року Українська Центральна Рада ІV Універсалом проголосила Українську Народну Республіку самостійною, ні від кого не залежною державою.
 
18 жовтня 1918 року у Львові сформувалася Українська Національна Рада (УНРада), яка взяла у свої руки владу в західноукраїнських землях та проголосила, що Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття, які «творять цілісну українську територію, уконституйовуються... як Українська держава». Разом з тим УНРада заявила про намір створити національну державність і увійти у єдину соборну державу, яка вже існувала на «Великій Україні». Українська Національна Рада надіслала делегацію для переговорів з гетьманом Павлом Скоропадським. Та по прибутті делегації переговори довелося вести вже з Директорією, яка стала на чолі антигетьманського повстання 1918 року.
 
Акту Злуки (об'єднанню) передували Предвступний договір, укладений 1 грудня 1918 року в Фастові між УНР і ЗУНР, а також Ухвала Української Національної Ради від 3 січня 1919 року про злуку ЗУНР з УНР (тобто, ратифікація Фастівського договору).
 
У Предвступному договорі, який підписали повноважні представники обох українських Республік, було заявлено про їх непохитний намір у найкоротший час злитися в одну неподільну державу. При цьому ЗУНР повинна була увійти з усією своєю територією й населенням як складова частина в УНР з правом територіальної автономії, межі якої, а також детальні умови злуки обох держав мала визначити окрема спільна комісія уже в ході об'єднання. В Ухвалі Українська Національна Рада урочисто проголосила з'єднання ЗУНР з УНР в одну, одноцільну, суверенну Народну Республіку, затвердила Предвступний договір про злуку двох Республік і доручила Державному секретаріатові негайно розпочати переговори з урядом УНР, щоб його реалізувати.
 
22 січня 1919 року в Києві на Софійській площі було проголошено Акт Злуки українських земель в єдину Україну, яким утверджувалось об'єднання двох тодішніх держав УНР та ЗУНР в єдину соборну Українську державу.
 
За свідченнями очевидців, у той день Київ виглядав особливо святково. Скрізь були розвішені національні прапори. На Софійській площі зібралася велика кількість простого люду. У самому Софійському соборі правилася служба. Опівдні на площі зайняли свої місця члени Директорії на чолі з Володимиром Винниченком, Галицька делегація, урядовці з головою Ради Міністрів Володимиром Чехівським, делегати Трудового Конгресу, представники Національного Союзу, найвищі цивільні та військові чини, закордонні дипломати.
 
Саму церемонію розпочав своїм привітанням представник Української Національної Ради, голова Галицької делегації Лев Бачинський, а Лонгин Цегельский зачитав Акт Злуки між УНР та ЗУНР. У тексті Акта, зокрема, зазначалось: «Віднині зливаються в одно віками відірвані одна від одної частини України - Галичина, Буковина, Закарпаття і придніпрянська Україна в одну Велику Україну. Сповнилися відвічні мрії, для яких жили й за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної Української держави на добро і щастя українського народу». ЗУНР отримала назву Західна область УНР (ЗОУНР). Скликаний Директорією Трудовий Конгрес України, в роботі якого взяли участь також 48 делегатів від ЗУНР, наступного дня затвердив Акт Злуки. Передбачалося скликати Установчі збори, що мали утворити єдину владу Республіки.
 
Однак об'єднання УНР і ЗУНР в одну державу так і не було доведено до кінця. Директорія та її уряд незабаром під натиском більшовицьких військ змушені були залишити майже всю територію Великої України (вже на час підписання Акта більшовики володіли майже всім Лівобережжям і стояли за 120 км від Києва). Та й серед західноукраїнських державних діячів теж не було прагнення до негайного повного об'єднання. Вони наполягали, щоб до скликання Всеукраїнських Установчих зборів адміністративні та законодавчі функції в західній Україні велися самостійно, те ж саме стосувалося й армії та зовнішньополітичного курсу.
 
Акт злуки не був випадковою подією, а став наслідком і вершиною об’єднавчого руху, що тривав на територіях, заселених українцями протягом декількох століть. У надзвичайно складних умовах перерозподілу світу, після сотень років розділення і перебування у складі різних імперій, українці спромоглися створити єдину національну державу.
 
Перше офіційне відзначення свята Соборності на державному рівні відбулося 22 січня 1939 року в Карпатській Україні у місті Хуст. Таким чином закарпатці нагадали про волю українців, висловлену на з’їзді Всенародних зборів у Хусті 21 січня 1919 року про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею в Києві. Це була не просто маніфестація, а найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація українців, в якій взяли участь понад 30 тисяч осіб, що з’їхались до столиці Карпатської України.
 
У 71-у річницю Акта злуки (22 січня 1990 року) в Україні відбулася одна з найбільших у Центральній і Східній Європі масових акцій — «живий ланцюг» як символ єдності східних і західних земель України та знак ушанування подій Української революції. Більше мільйона людей, узявшись за руки, створили безперервний ланцюг від Києва до Львова. Акція стала одним зі свідчень того, що українці подолали страх перед комуністичним режимом і готові протистояти політиці комуністичної партії.
 
Після проголошення об’єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року питання єдності української нації в українській політичній думці вже ніколи не ставилося під сумнів.
 
Упродовж багатьох десятиліть Акт злуки 22 січня 1919 року залишався символом віри, ідейним імперативом боротьби за незалежну, соборну державу.
 
Окрім того, 22 січня є трагічним днем нашої зовсім недалекої історії. Саме 22 січня 2014 року почався трагічний лік жертв Революції Гідності: Сергій Нігоян, Юрій Вербицький, та Михайло Жизнєвський. Ці люди стали ідейними продовжувачами боротьби тих, хто відстоював Українську державу та її єдність 100 років тому.