Деінституціалізація: Міфи та правда про реформу інтернатних закладів
03.07.2018
У 2017 році в Україні розпочалася реформа, яка має назву «деінституціалізація». Це процес реформування системи догляду за дітьми, який заснований на принципі найкращих інтересів дитини, визнанні пріоритету сімейного виховання та шкоди таких форм догляду як дитячі будинки й інтернати.
 
Національний офіс з реформи деінституціалізації розповідає про основні міфи, які з’являються у суспільстві щодо реформи, та спростовує їх простими словами.
 
 
МІФ: Інтернати закриють, а діти опиняться на вулиці
 
ПРАВДА: Жоден інтернатний заклад не може бути закритий без оцінки потреб КОЖНОЇ дитини в ньому, аналізу наявних послуг у громаді.
 
Інтернат може припинити свою роботу тільки тоді, коли остання дитина знайшла свою родину чи пішла навчатись до навчального закладу з гуртожитком, або ж перейшла жити до малого групового будинку.
 
Інакше закрити інтернат не можна.

 

 
Як тільки ці умови будуть виконані, потреби в інституції просто не буде.
 
Тоді інтернат може трансформуватися у центр денного догляду, центр надання соціальних послуг, реабілітаційний центр, школу чи дитсадок тощо – все залежить від потреб конкретного регіону та громади.
 
Мета деінституціалізації – створити доступні й якісні послуги для сімей із дітьми. Суть реформи – надати ці послуги на місцях, тоді потреба в інтернатах відпаде сама по собі.
 
Наприклад, мамі-одиначці, що працює, не доведеться віддавати дітей в інтернат, де її дітей будуть годувати та доглядати. Адже сама вона не справляється з дитиною. В деяких країнах для них передбачений соціальний транспорт, що доставить дітей у школу, де для них організована група подовженого дня і харчування, а ввечері їх доставлять додому, де на них чекатиме мама.
 
 
МІФ: Тепер діти залишаться у родинах з батьками, які мають алкогольну залежність
 
ПРАВДА: Ніхто дітей до алкозалежних повертати не буде.
 
Як це насправді має бути? У роботі з такими випадками умовний “План А” - допомогти сім'ї подолати залежність, влаштуватися на роботу і могти дбати про себе та свою дитину.
 
Якщо соціальним працівникам не вдасться допомогти таким батькам подолати залежність та знайти роботу, таку дитину влаштують у іншу родину. Це – умовний «План Б».
 
Якщо і це неможливо – у малий груповий будиночок, в якому житиме до 10 дітей.
 
Через байдужість батьків та брак кадрів соціальних працівників (які мають допомагати сім'ям у скруті), відсутність груп продовженого дня та харчування у школах та інших послуг, такі діти потрапляють до інтернатів.
 
Вони не можуть бути всиновлені чи взяті під опіку (бо батьки не позбавлені батьківських прав) і роками живуть в інституціях. Так не має бути, адже основна мета реформи - щасливе дитинство дитини в родині.
 
Важливо, щоби через алкозалежних батьків дитина не провела все своє дитинство в інституції.
 
 
МІФ: Спеціалісти з інтернатних закладів опиняться без роботи
 
ПРАВДА: гарні спеціалісти будуть працевлаштовані.
 
У соціальний та освітній сфері з’являться нові місця для колишніх працівників інтернатів. Також вони матимуть змогу підвищити свою кваліфікацію.
 
Головна відмінність в їх роботі - надання сімейно-орієнтованих послуг.
 
Спеціалісти матимуть більше можливостей для надання якісної кваліфікованої та більш персоналізованої допомоги.
 
 
МІФ: Деінституціалізація – чергова спроба зекономити на наших дітях
 
ПРАВДА: навпаки, деінституціалізація потребує додаткових коштів, тому що всі послуги спочатку треба створити.
 
Лише після того, як вони будуть у громаді, де мешкає дитина та її родина, може йти мова про трансформацію інтернатів.
 
Але зрештою, виграють від реформи діти, бо вони зростатимуть у родинах, де їх люблять та дбають про них.
 
Про кроки реформи та зміни можна також почитати ТУТ.