Передвоєнне десятиліття
26.07.2013

Передвоєнне десятиліття визначилося як позитивним розвитком соціально-економічного і культурного життя району, так і трагічними сторінками.

З грудня 1930 року видається районна газета «Прапор колгоспника» як орган Попільнянського районного комітету партії та райвиконкому. Її редакторами були В. Легкий до травня 1932 року, М. Є. Поляк до листопада 1936, К. О. Гладков до квітня 1937, С. А. Задояний до травня 1938, А. М. Соболенко до серпня 1940 року.

Після масової колективізації 1932-1933 роки стали страшними жнивами небувалого голоду для наших краян. Підтвердженням тяжких злодіянь тоталітарного режиму у цей період є лист уродженця села Ходоркова О. Діюка до митрополита Іларіона (Огієнка) в Канаду місто Торонто «... Тепер, дорогий земляче, про наш рідний край. 1932 - примусова колективізація, ліквідація заможних селян, ломка церков та арешти священиків і працьовитих селян та їх висилка. Весна 1933 року - масова смерть від голоду, вмирали і бувші заможні і бідняки, брат братові, родич родичеві і друг другові нічим не міг допомогти, бо самі не мали». По Київській області станом на червень 1933 року Попільнянський район (на той час він туди входив) посідав третє місце за кількістю голодуючих. Їх налічувалось 20 тисяч чоловік. За словами очевидців, лише в Мохначці, Великих Лісівцях, Ходоркові померло від голоду по тисячі осіб, Кривому -1200, Паволочі - 1300. Нині в районі встановлено 35 місць масових захоронень жертв Голодомору.

По-ударному, з патріотичним піднесенням в 1936 році працювали залізничники станції Попільня. Вони прийняли і відправили 28758 поїздів, завантажили і розвантажили понад 7 тисяч вагонів. За самовіддану роботу колектив станції занесено на Дошку Пошани Південно - Західної залізниці.


До 1935 року в райцентрі на різних курсах удосконалювали свою кваліфікацію близько тисячі бригадирів, рахівників, завідуючих фермами. У 1936 році було організовано місячні курси голів колгоспів.


На довоєнне десятиліття припадає створення Корнинської та Попільнянської МТС. Вже в 1937 році при Попільнянській МТС створено жіночу тракторну бригаду, яку очолила комсомолка Л. М. Курілець. Попільнянська МТС в 1939 році стала учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки, її було нагороджено дипломом 1-го ступеня та премійовано легковим автомобілем. У 1940 році МТС нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.


У 1937 році в Корнині почав діяти гранітний кар'єр, продукція якого відправлялась на всі новобудови колишнього Радянського Союзу. В цей період після реконструкції Корнинського цукрозаводу виробництво цукру зросло майже в півтора рази. Від Корнина до залізничної станції було прокладено шосейну дорогу. За сумлінну працю, високі виробничі показники тракториста Корнинської МТС Стельмаха І. М у 1938 році нагороджено орденом Леніна. Першими жінками-трактористками в Липках стали Ярина Глонь, Олена Ковальчук, Ярина Гриневич.


У вересні 1937 року після проведення нового територіально-адміністративного поділу було утворено Житомирську область, до складу якої увійшов Попільнянський район, а в 1938 році Попільні та Корнину присвоєно статус селищ міського типу,
У районному центрі в цей час проживало 1700 мешканців. Завирувало культурне життя в районному центрі. Нова школа в 1936 році випустила учнів 10-го класу. В ній працювало 27 вчителів та навчалося 600 учнів. У 1935 році в Попільні почав діяти радіовузол на 250 абонентів. Популярністю серед населення користувалися районний будинок культури та дві бібліотеки, книжковий фонд яких налічував на кінець 1938 року 11 тисяч примірників. Масово розпочалося будівництво клубів та бібліотек. Так, у Парипсах з'явився будинок культури на 500 місць, у Романівці - клуб на 550.


У 1937 році завершено будівництво залізничної колії Фастів - Житомир, що пролягла поблизу Кривого, Липок, Корнина, Мохначки.


Страшним лихом для попільнянців були репресії, особливо 1937-1938 років. Безпідставно було засуджено майже тисячу наших земляків. Значну частину серед них становили представники інтелігенції. До розстрілу були засуджені вчителі О. О, Ворохай з Мохначки, В. Г. Верніцький з Маркової Волиці, Д. С. Биченко з Жовтневого. Жорстока та страшна машина репресій покарала і жінок - багато років у виправних трудових таборах мучилися вчительки В. В. Курінна з Макарівки, О. П. Іванченко з Жовтневого. У Ходоркові за короткий термін було заарештовано більше 40 чоловік, у Почуйках - більше 30. У лещата репресій потрапили липківчани - столяр Фотій Добровольський, продавець Демид Кушнір, директор школи, вчителі. Розстріляні у роки репресій і Венгер Діоніс Андрійович, житель села Парипси, станційний сторож Задорожній Володимир Степанович з Почуйок, Жвавий Данило Іванович з Великої Чернявки, Качинський Андрій Йосипович з Парипс. Ув'язнили на 10 років Бабенка Григорія Матвійовича зі Строкова, Василенка Михайла Прокоповича з Білок, Ільницьку Олену Францівну з Романівки. Перелік імен репресованих в довоєнний період і реабілітованих в післявоєнний час можна продовжувати.


У довоєнне десятиліття активно розвивається сільське господарство. Якщо в Ходоркові в 1930-1934 рр збирали з гектара 7-8 центнерів зернових, то вже в 1937-1938 рр ця цифра сягнула 18-20 центнерів. Бригади буряківниць В. М. Діюн та М. Г. Левченко виростили 415 і 374 центнери цукрових буряків з гектара. Вони стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки і були нагороджені срібними медалями.


Жахливою подією 1939 року стала руйнація культових споруд в районі та атеїстична пропаганда. Так, на очах у сотні людей у Липках бригадою колгоспників зруйновано церкву, побудовану ще в 1763 році.


У побут населення району все ширше входили кіно, радіо, книга. Житлова площа селища Попільні в 1940 році відповідно до 1923 року початку створення Попільнянського району виросла в 10 разів. У селищі в цьому році працювало 5 магазинів та 6 ларків. Необхідну медичну допомогу жителям району надавало 35 медичних працівників районної лікарні.


Ще однією трагічною подією 1939 року стала радянсько-фінська війна. До 44-Київської стрілецької дивізії ім М. Щорса увійшла не одна тисяча наших земляків, які майже всі загинули в глибоких снігах Фінляндії. На жаль, встановлено імена лише 653 загиблих. А ті солдати, що вижили в страшних умовах цієї війни, звинувачені як такі, що здалися в полон без опору, їх засудили до різних термінів ув'язнення у виправних трудових таборах. Серед них жителі Почуйок Карпо Гаращенко (10 років), Іван Назаренко (5 років), села Попільні Надводнюк Андрій Тарасович (10 років), Єрчиків Розпутій Лук’ян Радіонович (5 років) та ін.


У 60-ті роки більшість наших земляків реабілітовано, на жаль, посмертно. Найбільше в цій війні загинуло жителів з Харліївки, Паволочі, Кам'янки, Великих Лісівець, Сокільчі, Ставищ, Кошляк, Романівки.


Мирне життя перервав віроломний напад гітлерівської Німеччини у 1941 році.